Вся жизнь моя принадлежит Тебе-
Святой и вечный, милостивый, верный.
Мир держишь в любящей Своей руке
И управляешь мудро всей Вселенной.
Ты был и есть, и будешь жив всегда.
Я преклоняюсь пред Твоим величием!
Не в силах мой язык, бедна душа
Воздать всю славу дел тех безграничных.
Ты держишь мир в Своей Святой руке
И судишь землю праведно и верно.
Мой Бог, я счастлива с Тобой вполне.
Служить Тебе хочу я неизменно.
Но жизнь земная столь несовершенна...
Ты помоги стремиться к небесам,
Искать во всём святую Твою волю,
Молитву слать до неба- к облакам!
Чтоб свет сиял Твой в сердце моём вечно,
Свеча любви не гасла никогда,
Пребудь со мной, Господь мой, Царь вселенной;
В душе Твой сотвори святой алтарь!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
